Переконана, що гуманна педагогіка саме тепер нам конче необхідна для виховання цілісної, само­достатньої особистості, людяної та високоморальної. Одним зі стратегічних завдань реформування освіти в Україні згідно з державною національною програмою "Освіта" є формування  творчої особистості,  становлення її фізичного                    і морального

здоров»я. З огляду на це ми дедалі повніше усвідомлюємо гостру потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до учня як одного з принципів організації навчально-виховної роботи, що обґрун­товується сучасною педагогікою і психологією.

  Актуальними стали зміна стилю педагогіки, облагородження людини через формування висо­ких ідеалів, моральних якостей особистості, побу­дова навчально-виховного процесу на засадах  людяності, розумінні того, що духовна і природна сутність дитини не терпить ніякого насильства. Потрібна заміна авторитарної педагогіки на більш дієву, м'яку, гуманну, над розробкою і втіленням якої тривалий час працює видатний діяч сучасної педагогіки, академік, науковий керівник Центрів Гуманної Педагогіки, що вже існують у Грузії, Латвії, Росії, Білорусії, Литві, Україні - Шалва Олексан­дрович Амонашвілі.

  Гуманна педагогіка - явище не нове у житті людства. Адже кожен учитель за_своєю суттю має бути гуманістом.  ' Такими  були  В.Сухомлинський,

Я. Корчак, Г.Сковорода, Я.Коменський, Д.Узнадзе та інші, на творчій спадщині яких і базуються ідеї гуманної педагогіки.

Головна мета вчителя-гуманіста - виховання благородної людини. Вчитель має виявляти у своїй  роботі терпіння, сприймати дитину такою, якою вона є, бути оптимістом, стати захисником дитин­ства, олюднити середовище навколо дітей.

   Синонімом і тотожним поняттям "гуманної педагогіки" є поняття, яке відоме в педагогіці значно раніше - "гуманістична педагогіка".

В центрі уваги гуманістичної педагогіки - уні­кальна цілісна особистість, яка прагне до максималь­ної реалізації своїх можливостей (самоактуалізації), відкрита для сприймання нового досвіду, здатна на свідомий і відповідальний вибір у різноманітних життєвих ситуаціях. Гуманістична педагогіка досягає цілей за допомогою створення емоційно стимулюючого шкільного * навчального середовища, заохочення ініціативи учнів, встановлення конструктивних міжособистісних стосунків у класі; розробки освітніх програм, які максимально розвивають потенціал і творчі здібності учнів, спільне обговорення у класі проблем пізна­вального процесу і способів його оцінки, відмови від використання оцінки як форми тиску на школярів.

Така побудова педагогічної взаємодії дає змогу використовувати різні форми навчальної діяльності — від гнучких і спонтанних на етапі самовизначення учнів і формування в них пізнавальних інтересів, до досить жорстких, що спираються на стійку мотивацію і потреби дітей.

 Освіта має сприяти найповнішому розкриттю здібностей людини, задово­ленню її різноманітних освітніх потреб, оволодінню загальнолюдськими цінностями, допомогти вста­новити гармонійні взаємовідносини з навколишнім середовищем, суспільством і природою. *

  Основними гуманістичними напрямами у пе­дагогіці визначено такі, що потребують:

1) невеликих раціоналізаторських змін існуючого навчального матеріалу з гуманітарних предметів;

2)  кореляції і координації оновленого змісту гуманітарних та негуманітарних дисциплін відповідно до соціального стану і життєдіяльності особистості;

3)   інтенсифікації нового змісту гуманітарних предметів у навчальних програмах;

4) гуманізації негуманітарних предметів;

5)  створення нових інтегрованих тематичних розділів і курсів з гуманітарних предметів;

6)  загальної реформи змісту і процесу освіти з педоцентристським і андроцентристським (схиль­ність нехтувати перспективою) підходом;

7)координації навчальних планів і програм стосовно різноманітних форм позакласної та поза­шкільної роботи.

Гуманізація виховання і навчання - це реалізація принципів світогляду у процесі побудови стосунків між педагогом і вихованцем, в основі якого - повага до людей, турбота про них; в центрі педагогічної уваги - інтереси і проблеми дитини; формування у дітей ставлення до людини як до найвищої цінності.

Тому гуманізацію освіти доцільно розглядати як поширення ідей гуманізму на зміст, форми і методи навчання та забезпечення освітнім процесом віль­ного і всебічного розвитку особистості, її діяльнісної участі у житті суспільства.

  І тоді гуманність ми теж розглядаємо як людя­ність, людинолюбство, повагу до людей та їхніх переживань. Це одна з провідних моральних цін­ностей, яка має формуватись у сучасної людини в процесі виховання та навчання.

Основним засобом гуманізації освіти є її гумані­таризація, що включає два аспекти:

1)  нарощування знань про  людину, людяність, виокремлення гуманітарного аспекту у всіх нав­чальних предметах;

2)  покращення якості викладання гуманітарних предметів і гуманізація викладання негуманітарних предметів через їх зміст; формування ціннісних орієнтацій, творчої мотивації.

Гуманізація і гуманітаризація освіти потребують психологізації педагогічного спілкування, підви­щення рівня комунікативної компетентності вчителя, бо часто будь-який зміст спілкування учителя й учня знецінюється психологічно неграмотною комунікацією.

Гуманізація освітнього середовища в сучасному навчальному закладі - це формування матеріально-просторового середовища, що відповідає потребам розвитку дітей і формується на основі знання дитя­чої психології та реалізації принципів природовідповідного навчання, пробудження у дітей системи функцій саморозвитку та їх оптимальної реалізації.

Однією із найважливіших якостей людяності, від розуміння якої залежить дуже багато - є почуття гідності. Саме тому гуманна педагогіка орієнтована на повагу почуттів і виховання розумної сердечності та духовності.

 Наш виховний процес буде гуманним,  якщо ми:                                                                           

—  оточимо дитину створеними нами образами добра, любові, краси, щирості, відданості, мужнос­ті, справедливості, поваги, співпереживання;

— спрямуємо її погляд на свій власний, духовний світ і допоможемо знайти й осягнути свій шлях, місію, призначення;

— розвиватимемо позитивне мислення, чітке мов­лення, відповідальність за свої вчинки, думки і слова;

—  розвиватимемо волю, сміливість, самостій­ність, стверджуватимемо у ній щирість, бажання говорити правду, бути уважними до думок інших;

- допоможемо осягнути зміст поняття совість і жити по совісті;

—  збуджуватимемо бажання пізнавати, інтерес до знань.

Наш виховний процес буде гуманнішим і звер­неним до особистості дитини, якщо самі спрямовані до духовного гуманізму, бо ми творці цього процесу. Він буде таким, які ми самі.

Якщо у духовному світі особистості панують злість, заздрість, ненависть, почуття власності, гор­дині, зазнайства, і життя їм підпорядковується, то з таким внутрішнім світом нестимемо нещастя і руй­націю багатьом, не тільки тепер, а й у майбутньому.

Та коли у духовному світі переважають світлі образи і думки, благородні почуття і спрямування, культура і героїчне життя, то відтак у зовнішньому світі стверджуватимемо моральні цінності.

Якщо в освіті буде закладене спрямування дати учням шлях до самопізнання, до осягнення у собі істини, лише тоді освіта стане гуманною. Вона спрямує учнів до творіння добра, навчить, як його робити, зрощуватиме в них любов. Підхід до дитини стане сутнісновідповідним, особистісновідповідним.

 К.Д.Ушинський пояснює нам, що все шкільне учіння і все шкільне життя мають бути наповнені розумним, релігійним і моральним компонентами. У школі має панувати серйозність, яка допускає гумор, але не перетворює справи на жарт, справедливість без прискіпувань, доброта без слабкості, порядок без педантизму, і, найголовніше, — постійна розу­мова діяльність. Тоді добрі почуття і прагнення самі розвинуться у дітей, а задатки поганих схильностей, набутих раніше, дещо вирівняються. Цей, так би мовити, гігієнічний вплив школи діє непомітно, проте надзвичайно сильно. Він набагато важливіший того патологічного впливу, який чинить школа заохочен­нями, покараннями, моральними настановами.

У гуманному виховному процесі, метою якого є виховання благородної людини, ми повинні трима­ти себе гідно. Наш виховний процес буде гуманним і зверненим на особистість, якщо ми самі також спрямовані до духовного гуманізму.

Навчально-пізнавальна діяльність учня стимулю­ється не лише цікавим навчальним матеріалом, різно­манітними методами його викладання, а й характером стосунків, які сповідує педагог у процесі навчання. В атмосфері доброзичливості, любові, довіри, спів­переживання, поваги учень з інтересом і легко сприймає навчально-пізнавальне завдання. Вихід­ними педагогічними позиціями, які передують вста­новленню гуманних стосунків між учнем і вчителем, Ш.О.Амонашвілі вважає:

1. Управління навчанням і всім шкільним життям дітей з позиції їхніх інтересів. Здійснити це можливо за допомогою методичних прийомів, які ставлять учня у ситуацію вільного вибору і самостійного прийняття рішень.

2.  Постійно вірити у можливості і перспективи кожної дитини. Слід оптимістично ставитися до навчальних успіхів і поразок кожного учня.

3.  Співробітничати зі школярами у процесі нав­чання. Співробітництво з учнями — це об'єднання інтересів і зусиль вчителя та учня у вирішенні пізна­вальних завдань. Учень при цьому є самостійно і вільно діючою особистістю.

4.  Бути етичним і тактовним до учнів, поважати і підтримувати їхню гідність.

Діти мають почуватися творцями процесу нав­чання. Для цього слід будувати стосунки з учнями на основі взаємодовіри, піднімати авторитет кожного з них серед товаришів і в сім'ї. Постійно формувати і виховувати взаємоповагу у дитячому колективі, навчати етиці спілкування.

Виказувати жвавий інтерес до захоплень, інтересів і справ кожного учня.

Ш.О.Амонашвілі визначає наступні принципи гуманної педагогіки:

1.  Любити дитину. Любов — це людське сонце. Сонце випромінює тепло і світло, без яких не було б життя на Землі.  Вчитель же має випромінювати людську доброту і любов, без яких неможливо вихо­вати гуманну душу в людині. Дитина стає щасливою, як тільки відчуває, що вчитель її любить щиро і без­корисливо. Педагогіка любові не терпить грубощів, тиску, ігнорування повсякденного життя дитини. Все це складає темну силу педагогіки, педагогічне зло, яке здатне зруйнувати світле життя дитини, внести в нього розгубленість, розчарування, злість.

2.  Олюднити середовище, в якому живе дитина. Олюднення середовища означає увагу до усіх сфер спілкування дитини з метою забезпечення її душев­ного комфорту і рівноваги. Жодна сфера спілкування не повинна дратувати дитину, породжувати в ній страх, невпевненість, смуток, приниження. Неуз­годженість різних сфер спілкування у вихованні викликає коливання душі дитини, вона розгублюється, може озлобитись. Тоді дитина легко знахо­дить притулок у "тихому омуті". Обов'язок учителя - об'єднати всі ці сфери, переобладнати їх в інтересах дитини.

3. Прожити в дитині своє дитинство. Це пра­вильний шлях до довіри дитини і пізнання життя учня. Тому що в основу гуманної педагогіки покла­дено глибоке розуміння сутності дитини. Вищою мірою гуманної педагогіки Ш.О.Амонашвілі вважає творчість В.О.Сухомлинського.

Саме тому, Ш.О.Амонашвілі називає свої уза­гальнення результатів теоретичних і науково-експе­риментальних пошуків, які стосуються початкового етапу освіти в руслі загальної теорії гуманно-особистісного підходу до дітей у педагогічному процесі і вкладаються у цілісну освітню систему, Школою Життя .

Література

I.   Амонашвілі Ш. О.   Без серця, що зрозуміємо? / Ш. О. Амонашвілі. — X. : Подільський культурно-просвітитель­ський центр ім. М. К. Реріха, 2002. - С. 11-24.

2. Амонашвили  Ш.А. Истина школьї /Ш.А. Амона­швили. - Артемовск, 2008. - С. 43, 24-34.

3.  Амонашвили  Ш.А. Школа жизни / Ш. А. Амона­швили. — М.: Издательский Дом Ш. Амонашвили, 2000. — С. 22-84.

4.  Савченко О. Я. Дидактика  початкової школи  / О. Я. Савченко. - К.: Абрис, 1997. - С. 98.