Костянтин Дмитрович жив долею вітчизни. Це червоною ниткою проходить через всю його творчу спадщину. Основою педагогічної системи Ушинського є принцип народності, який ґрунтується на думці, що народ має право на школу рідною мовою, побудовану на власних національних засада і повинен її мати. З'ясуванню педагогічного принципу він присвятив одну з найвизначніших праць – "Про народність у громадському вихованні".

"Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, – зазначає К. Д. Ушинський, – на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини". Педагог вважав цю любов могутньою опорою для боротьби з поганими нахилами людини. Почуття народності сильне кожного, воно гине останнім. І тому "виховання, створене самим народом побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених іншого народу".

Під народністю він розумів своєрідність кожного народу, нації зумовлену їх історичним розвитком, географічними, природними умовами. Це "поля батьківщини, її мова, її перекази і життя", тобто те самобутнє найтиповіше і найдорожче, що відрізняє одну націю від іншої й забезпечує успішне функціонування і розвиток. "Виховання, коли воно не хоче безсилим, має бути народним”. І його не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ; з ним воно народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості.

Керуючись ідеєю народності, К. Ушинський прийшов до висновку, народна освіта повинна знаходитися в руках народу, а навчання дітей здійснюватися рідною мовою, яка є найяскравішим виявом народності.

Навчання дітей рідною мовою, на думку Ушинського, має на меті: розвиток "природженої душевної здібності, яку називають даром слова»введення дітей у свідоме володіння скарбами рідної мови, пояснення логіки цієї, мови, тобто граматичних законів у її логічній системі. Ці три цілі зауважував педагог, досягаються не одна за одною, а разом.

Сторінки творів К. Д. Ушинського щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки. Наприклад, у першій частині "Родного слова» фольклору вміщено понад 75 відсотків щодо загальної кількості матеріалу, а в другій – половину. У "Родном слове” Ушинський використав З66 прислів'їв і приказок, 62 загадки, 51 байку і жарт, 32 народні казки, народні пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів, у тому числі й своїх, близьких за змістом і формою до народних.

Значною мірою в творчості Ушинського відбивається український побут, в тому числі і Чернігівської губернії. В "Родном слове” є цілий цикл оповідань під рубрикою "Из детских воспоминаний”. В них згадується поїздка на сінокіс на березі Десни, колядки, кутя і узвар напередодні Різдва, свято Трійці, вулиця міста, сади. В цих творах не просто спогади про дитинство. Це вираження любові до своєї землі, свого народу.

На думку педагога, не тільки народи повинні бути рівні, а й їх мови. Мові, рідному материнському слову, належить неоціненна роль у формуванні національної свідомості, духовного світу людини. У своїй статті "Рідне слово” Ушинський у барвистих і хвилюючих тонах писав про значення рідної мови: "Мова народу – кращий, що ніколи не в'яне і вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина;ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі й грози – весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, у вустах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовно життя народу. Покоління народу проходять одне за одним, але результати життя кожного покоління залишаються в мові – в спадщину нащадкам. У скарбницю рідного слова складає одне покоління за другим плоди глибоких сердечних рухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліді пережитого горя і пережитої радості, – одним словом, весь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові. Мова найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле.

Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз саме і життям. Коли зникає народна мова, – народу нема більше!”.

За педагогічними поглядами К. Д. Ушинського, не одна школа формує особистість: "шкільне виховання далеко не становить усього виховання народу. Релігія, природа, сім’я, перекази, поезія, закони, промисловість. література, - все, з чого складається історичне життя народу, - становлять його справжню школу, перед силою якої сила навчальних закладів, особливо побудованих на засадах штучних, зовсім незначна. Неможливо так ізолювати виховання, щоб усе життя навколишнє не мало на нього впливу... Коли що-небудь невідповідне громадському життю і встигне вкоренитись молодому серці, то й це за дверима школи швидко згладиться”.

Величезний виховний вплив на формування особистості за Ушинським має природа, навколишнє середовище. "А воля, а простір, природа, чудові околиці містечка, а ті запашні яруги й хвилюючі поля; а рожева весна і золотиста осінь хіба не були нашими вихователями? Називайте мене варваром у педагогіці, але я виніс із вражень мого життя глибоке переконання, що прекрасний ландшафт має такий величезний виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко змагатися впливові педагога” - такі слова знаходимо у спогадах про навчання в гімназії. Сама природа робить дитину страшенно багатою, мільйонером в порівнянні з дітьми закритими в душних стінах столичних пансіонів. Саме з Новгорода Сіверського виніс педагог постулат про виховний вплив навколишнього середовища і тому в творчості К. Д. Ушинського стільки багато оповідань про природу. Формування особистості, вважав педагог, потрібно починати засвоєння природничих знань.

Безперечно правий К. Д. Ушинський і щодо впливу на особистість інших навколишніх факторів. Сучасній школі дійсно важко змагатись у виховному впливі з впливом суспільно-політичних, економічних, екологічних, моральних проблем в державі. За шкільною партою учень чує одне, а в житті багато чого протилежного. Відчуття існування несправедливості в суспільстві - існування бідності і над багатства, злочинності і невідповідності покарань, корупції і хабарництва, обману населення власними політиками та інші негативні сторони нашого життя часто переконують більше, ніж слова вчителя. Яку ж тоді національну самосвідомість може сформувати школа? В такій ситуації вона не може обійтись власними силами. Потрібні зміни на державному рівні. Всі усвідомлюють, але поступальний рух надто вже повільний. Саме тому національна освіта і виховання – одне із актуальних завдань сьогодення і шляхи її вирішення слід шукати негайно. Аналіз літератури переконав нас у тому, що проблема національного виховання не є новою в історії людства. Її коріння можна простежити на будь-якому відтинку людської цивілізації. Ця проблема турбує людство уже протягом багатьох віків. Вирішити її намагались педагоги і мислителі різних поколінь. Сама ж національна культура є явищем історичним, плинним і змінним у вирі життя.

Національне виховання дітей не повинно проводитись епізодично, воно має бути глибоко продуманим, систематичним, цілеспрямованим. Досягти оптимальних результатів в національному вихованні можна при умові широкого використання в навчально-виховному процесі занять-комплексів, що мають інтегрований зміст, завдань інтегрованого характеру.

Використання скарбів народної мудрості є могутнім фактором виховання у школярів національної культури. Досягнення певних результатів в цьому залежить від майстерності, творчості педагога, національна культура якого повинна служити прикладом для його маленьких вихованців.

Формування духовного світу особистості – процес довготривалий, складний і важкий. Особливо, коли він утруднюється й об'єктивним протиріччям між дійсністю життя і моральними вимогами педагога. І все ж аналіз результатів свідчить, що при планомірній роботі зрушення відбудуться обов'язково.

Процес формування національної свідомості починається в родині змалку і продовжуються в дитячих дошкільних установах, школах, середніх та вищих навчальних закладах. Варто звернути увагу на формування національної свідомості через казки і оповідання К. Д. Ушинського, адже саме з казки і починається пізнання дитиною такого таємничого і, на перший погляд, непізнаного світу. Великий педагог визначав провідну роль роботи дітей над казкою, він створив свій світ казок.

Великі можливості для національного виховання учнів дає книга. Ставши читачем, учень стає також володарем багатющого скарбу думок, почуттів, моральних понять, естетичних уявлень. «Щоб підготувати людину до самостійного життя, необхідно ввести її у світ книжок» - рекомендував, аналізуючи свій професійний і життєвий досвід К. Д. Ушинський - оскільки «школа стане справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній будуть панувати чотири культури: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки, культ рідного слова».

Враховуючи вік учнів я надавала великого значення грі. Велику цінність для національного виховання, виховання патріотичних почуттів у дітей молодшого віку має сюжетно-рольова гра, яка виражає зв'язок дитини із суспільством. В процесі гри виникає потреба в самостійній дії, відображенні навколишнього, в емоційних переживаннях.

Особливе значення гри полягає в тому, що вона сприяє вихованню в молодших школярів особистого ставлення до явищ суспільного життя. Психологи вважають, що гра – це школа моральних оцінок і почуттів.

З метою розвитку почуттів любові і поваги, дбайливого ставлення до рідних проводились такі ігри: «Ласкаві слова рідним», «Як підняти настрій мамі», «Моє словечко лежить недалечко».

Знайомлячи дітей з історією української родини, її життям, долею українського народу я використовувала у виховному процесі народні ігри. Серед них багато рухливих, які поєднуються з елементами змагання. Деякі ігри супроводжувалися своєрідними поетичними та музичними вставками («Опанас», «Іду я на Січ», «Жмурки» тощо). Ці ігри сприяли появі у дітей інтересу до минулого, викликали захопленість українською народною уявою.

В процесі вирішення завдань національного виховання молодших школярів підвищується значення спільної діяльності педагогічного колективу школи, сім’ї, громадськості. Ці зв’язки необхідно зміцнювати, бо ні школа, ні сім’я окремо не зможуть забезпечити цілісність національного виховання школярів.

Таким чином, важливою умовою формування патріотичних почуттів є забезпечення засвоєння дітьми знань з історії українського народу, народних та родинних традицій, обрядів, звичаїв, народного мистецтва, рідної мови, ознайомлення з кращими зразками сучасної культури, науки, мистецтва.